Хто служить в СБУ?

Від редакції. Наші заклики до читачів — надсилати нам свої думки та життєві розповіді — не залишилися без відповіді. Тим приємніше, що на сайт звернули увагу наші адекВатні земляки. До Вашої уваги розповідь нашого земляка.

Добрий день, панове. Я, як мешканець міста Лева, хотів би вам розповісти мою невеличку історію, яка трапилась зі мною цього літа.

В той теплий серпневий вечір, я прогулювався алеями Парку Культури та згадував роки мого безтурботного дитинства. Моя мати тоді була військовослужбовцем та якось дістала мені путівку у піонерський табір ім. Пустельникова, який знаходився у Великих Мостах. Хороший був табір. Як зараз я пам’ятаю наші веселі пісні, забави, концерти, купання у річці та дискотеки під живу музику. Згадую наших вожатих, сувору директорку та веселих друзів, з якими я ганяв м’яч по полю.

Віталік був мене на рік молодшим, а Андрійко – трохи старшим. Я й досі згадую, як ми подерли ноги об ожинові кущі таі як нас вожата висварила за це. А як нам було весело вимазувати зубною пастою дівчат.

Усе це давно вже минуло. Настав 1991 рік та Радянський Союз розпався. Піонерський табір нажаль закрили. Ну що ж… Це вже історія… Хоч що ми маємо тепер? За стільки років незалежності так нічого й не здобули…

З Віталіком та Андрієм ми іноді зустрічалися у Львові та разом ходили на дискотеки. Так непомітно пройшли роки. Мої друзі пішли стежкою батьків та влаштувалися на службу у СБУ. Я ж вибрав собі інший шлях.

Занурившись у свої спогади, я спускався вниз до фонтану, та раптом бачу – Віталій махає мені рукою. Ми зраділи зустрічі та вирішили цю подію трохи обмити у невеличкому барі біля фонтану.

Та ось, як це частенько буває, наша розмова зайшла за політику. Я запитав Віталія як він ставиться до теперішніх подій в Україні. Мій товариш на секунду заціпенів, після чого в пів голосу прошепотів:

— Тихіше говори. Нас можуть почути. А ти що? Хіба сам не бачиш що коїться? Ця влада всім вже остогидла. Але що зробиш? Я дав присягу та служу як і треба. Ти ж певно розумієш?

— А ти саме як? Як твоя жінка?,— поцікавився я.

— Та нічого. Ось я недавно повернувся з АТО, так вона мені пляцки пече.

— Як?! З АТО?!,— я аж підскочив,— Хіба не ти мені розповідав, що було на «Майдані»? Хіба не ти засуджував незаконний переворот в країні? Хіба не ти критику…….

— Тсссссссс…… Закрий писок, дурню. Чого ревеш на весь парк? Хочеш проблеми? Хіба не розумієш ти? В мене донька на другому курсі. Що ж я міг зробити? Я ж майор на посаді підполковника. В мене кар’єра. Розумієш? А що? Виженуть мене з роботи, хіба краще буде? Цю владу я тихо перечекаю. Не переживай. Я думку свою не міняв, але так сталося… Що ж робити? Присяга є присяга.

— Але чи дійсно ти служиш Україні? Ти ж служиш їм, ЇМ, ти це хоч розумієш? – питаю я тихенько.
На хвилину над нами повисла тиша. Тишу порушив я:

— А як там Андрій? Разом з тобою їздив на АТО?
Віталій опустив погляд.

— Розумієш? Ну…. Він звільнився. Тоді ще. Після «Майдану». В нас багато хто засуджує владу, але треба бути хоч трохи свідомим. Розумієш? Дав присягу – так служи. А він на кожному кроці свою думку висказував. Та кому воно треба було? Йому казали: «Мовчи та роби що наказують», а він…. Ну сам винуватий. Бачив я його за кермом маршрутного таксі. І що тепер він має? В нас він офіцером був, а тут….

Я промовчав. Наша розмова зайшла на іншу тему. Так пройшов вечір. Ми розійшлися.

Я йшов додому і думав. Невже заради зірки та шматка сала можна переступити через совість? Невже заради кар’єрного зросту можна посадити невинного журналіста або блогера, який не побоявся виказати свою думку? Невже можна спокійно спостерігати за тим, що робить наша лада та нацисти? То ж хіба це Андрій є несвідомим? Скоріше навпаки…

Сподіваюся наші шляхи з Віталієм більше ніколи не перетнуться. А Андрієві, як зустрінемось, я з гордістю потисну руку.

_________________________________

Час, імена та місце зустрічі було змінено з міркувань безпеки.
Та я сподіваюся, що кожен військовослужбовець, прочитавши цю історію впізнає у Віталії саме себе.


Тарас, місто Львів, 28 жовтня 2016 року


Разом із цим читають

Коментарі

Залишити коментар

*