Чи відбулась Україна як держава?

Сам факт виникнення такого питання є поганою ознакою. Але таке питання виникло — про це свідчить поява на шпальтах досить відомого серед українських націоналістів ресурсу під назвою «Хвиля» статті, присвяченої цій проблематиці. Стаття вийшла під заголовком (гарний професіонал підбирав!): «Украина - устойчивая слабость или слабая устойчивость».

У даній статті-відповіді спробуємо, користуючись тезами автора (Віктор Циганков), виявити відповідь на питання, поставлене у заголовку.

А користуватись тезами цілком можливо, хоча автор і шукав старанно відповідь на обвинувачення у тому, що Україна є failed state (держава, що не відбулась). Автор чесно проробив досить велику кількість іноземних джерел з питання (наведено список літератури з дванадцяти найменувань), що безумовно свідчить про приналежність автора до академічної науки - публіцисти таким зазвичай не заморочуються. І, на жаль, як би не хотілося автору, щоб Україна НЕ БУЛА failed state, він таки змушений визнати — таки є. Своєрідна чесність, однак. Не будемо навіть говорити про продажність, будемо говорити по суті. А по суті на цьому позитивні риси статті, на яку відповідаємо, закінчились. Бо ж висновки автор робить такі, на які завчасно налаштувався - звичайно ж, «москалі» у всьому винні, як без них. А тепер детальніше.

Американський Фонд миру та журнал «Foreign Affairs» оцінюють, чи є країна failed state, виходячи з 12 критеріїв:

демографічний тиск (визначається щільністю населення й наявністю груп, що борються) - звісно, як на американський смак, населення на Україні забагато як на цю територію, тому й влаштовують вони геноцид чоловічого населення у братовбивчій війні чи населення загалом через тотальне знищення економіки, що єдина дає можливість працювати й заробляти на життя; групи, що борються теж є: Донбас вважає ЗСУ окупантами, що діють в амерівських інтересах (і так воно й є, на жаль);

рівень еміграції - зріс і продовжує зростати колосальними темпами, ми про про це вже писали у статті «Заробітчанська економіка»;
рівень економічної нерівності - нерівність зросла капітально, народ зубожів, а чиновництво збагатіло (е-декларації продемонстрували саме це);

економічна ситуація - кепська, окрім заводів, що ремонтують та випускають броньовану техніку, але вони погоди не роблять, та й чи надовго навіть цей тренд - гроші Захід перестав давати, а з приходом Трампа що буде...;

криміналізація держави - згадайте лишень відомий інцидент, коли ДЕРЖАВНІ охоронні структури воювали між собою, як пересічні бандити, ба навіть ситуація у столиці саме з кримінальної точки зору є нижчою за плінтус (весь час якісь перестрілки, цивільні люди звідкілясь мають зброю й використовують її у побутових конфліктах, і якби ж тільки це…);

розбрат у силових структурах й еліті - воюють поміж собою, ніби павуки в склянці, ми про це теж писали у статтях «Уранова війна», «Титанова війна», «Бурштинова війна» та інших;

переміщення біженців усередині країни - хто про це з українців не знає;

зростання реваншистських настроїв — і це присутнє, офіційні особи кажуть і про повернення Криму, і про повернення Донбасу (але ні в якому разі не мирним шляхом, за їх думкою), і навіть про повернення території Краснодарського краю, що у складі РФ, ба навіть Приморського краю, бо ж там традиційно багато вихідців з України - на заробітки їздили;

кількість послуг, що надаються державою - про це навіть згадувати нема потреби, громадяни відчувають це на власній шкурі;

правова толерантність й законослухняність — о, з цим найгіше, який закон, якщо навіть є суди, де немає жодного судді, який закон, якщо законом давно вже стало рейдерське захоплення фірм за допомогою нацистських бойовиків; а в контексті «толерантності» згадайте судові та внесудові постмайданні переслідування за так званий «побутовий сепаратизм»;

дотримання прав людини - які «права людини», якщо навіть закон ВР прийняла, що на Донбасі права людини обмежені, а кримінальні злочини такими не вважаються, та й на іншій території України «права» за фактом не діють;

рівень ризиків зовнішнього втручання у політичні й військові конфлікти —це вже не «ризики», а фактична участь; вже й офіцери НАТО складають плани операцій на Донбасі, вже й іноземні найманці служать за контрактом, вже й цілі підрозділи з Польщі й Прибалтики воюють у Донбасі — фактично на території України;

залежність від зовнішнього фінансування — о, давно вже «харант» обіцяє: ось ще трішечки, і нам дадуть транш, ще і ще трішечки і нам дадуть транш... який теж розкрадуть, звісно.

Згідно з думкою автора статті, на яку відповідаємо, виходом з ситуації є участь народу... в чому? Автор не формулює, але підспудно відчувається, що знов у «Майдані». Так, Сорос знов почав проплачувати протести на Україні (зокрема ті, що організовує леді Ю). Без проплати тут взагалі ніякі протести неможливі; у всякому разі, до цього часу так було.

Але чи зможуть ще більш націоналістичні й нацистські сили змінити щось на краще? Притиснути інакшомислячих ще надійніше — так. Але підняти економіку -— навряд. Занадто вже все розкрадено й занадто вже зачищено політичне поле від будь-якого іншого мислення, навіть економічного, державницького, окрім розкрадання держави.

Кепські справи. А що далі буде...

P.S. До речі, «активісти» й досі, через ТРИ роки після перемоги майдану, ходять-бродять у масках-балаклавах - про що це свідчить? А про те, що вони НЕ ВІРЯТЬ у перемогу майдану і БОЯТЬСЯ справедливої кари за бандитизм.


Разом із цим читають

Коментарі

Залишити коментар

*