Руський воїн Івано-Франківщини

Він загинув на бойовому посту. Славетний руський воїн — Руслан Галицький. Таке типово західноукраїнське ім'я, таке славне на Західній Україні прізвище. Люди, ви ж не забули, що Львів заснував Данило Галицький? І от загинув теж Галицький, але Руслан. Ми не знаємо достеменно, чи є він прямим потомком ТОГО Галицького, але дуже схоже на те, що таки є...

Руслан Галицький народився в Івано-Франківську 14 липня 1972 року. Походить він з сім'ї потомствених офіцерів (про це напевно відомо). З дитинства Руслан був закоханий у свою величну Вітчизну - у Союз Радянських Соціалістичних Республік, і проніс цю любов до кінця днів своїх... Руслан любив не тільки СРСР - а й Україну, й Франківщину... А загинув руський воїн у далеких сирійських пісках, у місті, назва якого ще донедавна була невідомою для нас, але зараз вже стала звичною — в Алеппо. Яка яскрава доля завела мужнього так далеко від рідного міста?

Розвал СРСР застав Руслана у Москві. Закінчивши Львівську військову спецшколу, у 1990 році Р. Галицький вступив до Московського вищого загальновійськового командного училища імені Верховної Ради РСФСР. Це училище, як і всі академії потім, Руслан закінчив з золотою медаллю (чи не князівські гени?) Визнання творчого військового генія уродженця Івано-Франківщини на меморіальних дошках у далекій Москві, а не в рідному Івано-Франківську — як же це типово (хоча й абсолютно ненормально) для теперішньої якоїсь викручено-задзеркальної України...

Тільки любов дає людині творче натхнення, де б це натхнення не виявлялося. У Руслана натхнення виявлялося у військових стратегічних розробках. Хай це звучить незвично, особливо для вуха, звиклого до дифірамбів на зовсім інші адреси, але саме любов до України допомогла Руслану створити блискучий стратегічно й талановито виконаний план під час боїв під Дебальцевим — це за даними ГУР МО України Вадима Скибицького, що посилався на дані військової «української» розвідки. Ще не прийшов час визнати офіційно заслуги видатного українця перед саме Україною, але, віримо, цей час прийде. Бо ж за фактом бої під Дебальцевим — це бої за визволення України від іноземної навали, і навала ця (О, ІРОНІЯ ДОЛІ!) виконується українськими руками манкуртів та зрадників нашого народу. Бо ж один з результатів державного перевороту на майдані — колоніальна залежність України від Заходу. І будь-яка протидія — навіть якщо протидіяти доводиться залученим до антинародної каральної операції українським військовим — це боротьба за визволення України. Але ті ж ЗСУ — зовсім не головний діяч цієї перевертневої протиприродної війни на Донбасі. Головний діяч — радикали-націоналісти. Вони ж є головним ворогом нашого народу. А Україна, улюблена, кохана й зґвалтована — головна жертва. І тільки такі, як Руслан Галицький, могли і зможуть принести свій військовий геній на олтар служіння Україні і всій Русі-матінці. Навіть у далекій Сирії, якщо потрібна допомога союзникам у справедливій боротьбі.

Руслан Вікторович Галицький загинув при визволенні Алеппо 5 грудня 2016 після обстрілу бойовиками так званої «опозиції» (формування ісламістів різної міри радикальності). До останньої своєї миті він виконував військовий обов’язок, залишившись у нашій пам’яті взірцем Руського офіцера та справжнім сином неньки-України. Він був посмертно нагороджений Орденом Мужності Російської Федерації, яка не забула свого галицького лицаря-захисника.

Таке типово західноукраїнське ім'я — РУСЛАН, таке прозоро-промовисте прізвище — ГАЛИЦЬКИЙ. Слава народу, що породив таку особистість і ТАКУ вірність своїм ідеалам!


Разом із цим читають

Коментарі

Залишити коментар

*