Першодрукар Іван Федоров та проституція в галузі історії

Восени 1572 року Іван Федоров добирався із Заблудова до Львова. По місцях, де їхав Федоров, тоді гуляла чума, а по дорогах гуляла польська шляхта з напівійськовими загонами-«добробатами», грабуючи то того мандрівника, то іншого...

Добирався першодрукар Іван довго і важко. Сам він про дорогу писав (дається у перекладі на сучасну українську): «А під час подорожі зазнав я чимало журби та лиха не тільки через довге подорожування, але й через морове повітря, яке тоді лютувало й утруднювало мою подорож. Скажу просто: все було якнайгірше... Та все, що трапилося на дорозі, я мав за ніщо... І поселився я у преславному місті Львові, неначе йдучи по слідах, протоптаних певним боговибраним мужем».

У Москві — що гріха таїти — друкарню Федорова спалили мракобіси. У Заблудові «спонсор» розорився і допомагати не міг. Була надія на Львів.

Зараз у Львові поблизу вулиці Руської, біля будівлі Архіву (що прославився нещодавно спекулятивним продажом історичних пам'яток, ми про це писали) стоїть величний пам’ятник першодрукарю, а Поліграфічний інститут у Львові носить ім'я Федорова. У скрутні 90-і у Львові з'явилася традиція продавати книжки «з рук» біля пам'ятника першодрукарю — тоді це був мало не єдиний спосіб вижити для інтелігенції «радянського розливу». Зараз там все ще торгують книжками, але торговці стали більш фаховими, а книжки більш дорогими. Але повернемось до долі першодрукаря.

У радянські часи у підручниках з історії книговидавництва та біографіях першодрукаря писали, що гроші для І. Федорова на видання «Апостола» та «Азбуки» зібрали прості православні люди з «Руського Братства»; тобто ті, кого пізніше назвали русинами, але тоді вони ще були руськими людьми. Тому й вулиця Руська у Львові названа на їх честь. Але зараз відомості про православних, для яких і друкував Іван свої першодруки, чомусь зникли. Та й братство перейменували у Львівське й Успенське (http://splicey.org.ua/history.php). І яке ж право на це мають нові хазяї культури й історії у Львові? А ніякого. Але вони цим не переймаються. Роблять свій злочин - та й по всьому. Мало того, ще й вказують, що першодруки надруковано «тодішньою українською» мовою.

Перепрошую? У16 столітті? Наші галицькі пращури говорили мовою, яку навіть «оформили» у відомій книжці століттями пізніше Федорова… під назвою «Руський правопис»!

Ми, україномовні адекВатники, повинні розуміти: історичні міфи про «тодішню українську» роблять не через «звеличення» (навіть шляхом історичного ревізіонізму) нашої мови, а лише тільки заради дебільної тези «Аби-Не-Як-У-Москалів».

«Руський? Це ж нагадує “російський”! Стерти, знищити, переписати!»

Але дамо слово самому Івану (цього разу без перекладу):

«Возлюбленный честный ХРИСТИАНСКИЙ РУССКИЙ НАРОДЕ, ГРЕЧЕСКОГО ЗАКОНА! [виділено автором статті] Сия еже писах вам, не от себе, но от божественных апостол и богоносных святых отец учения, и преподобного отца нашего Иоанна Дамаскина от грамматикии мало нечто. Ради скорого младенческого научения вмале сократив, сложих. И аще сии труды моя благоугодны будут ваши любви, примите сия с любовию. А я и о иных писаниях богоугодных с вожделением потрудитися хощу, аще благоволит бог, вашими святыми молитвами. Аминь» .

Ох, яка ж неприємність для сучасних проституток від науки історії оці слова САМОГО Федорова! Ну як тут втулити ненависть до «москалів»? Що б ще такого видумати на пустому місці? І релігія вже в Україні не та, та й першодрукар чомусь ІВАН... Та й отакі публікації, як та, що перед вашими очима, не дають забути, що гроші на «Азбуку» збирали РУСЬКІ бідні люди, та й називалась ця книжка чомусь зовсім не «абеткою».
Першодрукар Іван Федоров та проституція в галузі історії

P.S. Хоч би не прийшло на думку кастрюлєголовим мракобісам ще й пам'ятник Великому Івану скинути так само, як вони скинули багато інших пам'ятників.


Разом із цим читають

Коментарі

Залишити коментар

*